Я сміялася, щоб не плакати – Ich lachte, um nicht zu weinen

Ich lachte, um nicht zu weinen – eine alte ukrainische Weisheit – und die gibt exakt das wieder, was die mittlerweile über 400 ukrainischen Flüchtlinge seit drei Jahren in Emsdetten verkörpern. Switlana Eitelbach ist ein Aktivposten unter den ukrainischen Mitbürgern. Mit tatkräftiger Unterstützung von Alfred Tecklenborg und der Stadt Emsdetten ist es ihr gelungen, im November 2024 einen Verein zu gründen. Für diesen Verein konnte nun auch ein Vereinsheim gefunden werden. Eine Begegnungsstätte für die ukrainischen Mitbürger, zu der aber auch die Emsdettener eingeladen sind, denn: „Wir wollen unsere Identität erhalten aber auch ein Teil von Emsdetten werden.“, so Eitelbach bei der Eröffnung mit einigen geladenen Gästen der sich dann ein Tag der offenen Tür anschloss.

Es soll eine Anlaufstelle werden, hier sollen Aktionen stattfinden wie beispielsweise ein Sprachcafé.

Ich lachte, um nicht zu weinen – für viele vielleicht nicht verständlich „Denen kann es ja so schlecht nicht gehen…“ aber das spricht für die lebensbejahende Mentalität auch in größter Not. Ähnlich wie unsere Freunde in der polnischen Partnerstadt Chojnice sind auch die Ukrainer ein sehr gastfreundliches, umgängliches Volk.

Im persönlichen Gespräch mit AllesDetten klang dann doch durch, dass es im stillen Kämmerlein durchaus auch andere Momente gibt. Das wurde unter anderem deutlich, wenn man sich die Visualisierung angesehen hat, in der Kiew vor dem Krieg und ganz aktuell gezeigt wird, wenn Nachbarhäuser zerbombt werden…

Ergreifend wurde es, als Sofia und Veronika, elf und neun Jahre alt, von ihren Erlebnissen, Erfahrungen und Wünschen sprachen. Sie sprechen mittlerweile ein sehr gutes Deutsch, gehen hier zur Schule (Gymnasium Martinum) und wollen Brückenbauer zwischen den Kulturen sein. „Wir sind sehr dankbar für alles, was wir hier erfahren dürfen.“

Auch Bürgermeister Oliver Kellner zeigte sich in seinen Grußworten beeindruckt von dem, was hier auf die Beine gestellt wurde und wünschte dem Projekt weiterhin viel Erfolg.

Die Begegnungsstätte befindet sich an der Rheiner Str. 25. AllesDetten hat vereinbart, in einigen Wochen nochmal Kontakt aufzunehmen um dann ein erstes Fazit zu ziehen.

Сміявся, щоб не плакати – стара українська приказка – і вона точно відображає те, що вже три роки втілюють понад 400 українських біженців в Емсдеттені. Світлана Айтельбах є активним членом української громади. За активної підтримки Альфреда Текленборга та міста Емсдеттен їй вдалося заснувати асоціацію в листопаді 2024 року. Для цього об’єднання також було знайдено приміщення для клубу. Це місце зустрічей для громадян України, куди також запрошуються мешканці Емсдеттена, адже: „Ми хочемо зберегти нашу ідентичність, але водночас стати частиною Емсдеттена“, – сказала Айтельбах на відкритті клубу разом із запрошеними гостями, після чого відбувся день відкритих дверей.

Він має стати контактним пунктом, де відбуватимуться такі заходи, як мовне кафе.

Я сміялася, щоб не плакати – можливо, незрозуміле для багатьох „Не можуть же вони так погано жити…“, але це говорить про життєстверджуючу ментальність навіть у найбільшій скруті. Як і наші друзі з польського міста-побратима Хойніце, українці – дуже гостинний, комунікабельний народ.

В особистій розмові з Аллес Деттен з’ясувалося, що в тихій кімнаті є й інші моменти. Це стало зрозуміло, наприклад, коли ми подивилися на візуалізацію, що показувала Київ до війни і зараз, коли сусідні будинки бомбардують…

Було зворушливо, коли Софія і Вероніка, одинадцяти і дев’яти років, розповідали про свій досвід і побажання. Зараз вони дуже добре розмовляють німецькою, ходять до цієї школи (Гімназія Мартінум) і хочуть бути будівничими мостів між культурами. „Ми дуже вдячні за все, що ми тут пережили“.

Мер Олівер Келлнер також був вражений досягнутими результатами і побажав проекту подальшого успіху.

Центр зустрічей знаходиться за адресою: вул. Рейнер, 25. AllesDetten домовився зв’язатися з ним за кілька тижнів, щоб підбити перші підсумки.